Сьогодні виповнюється 13 років, як пішов з життя Богдан Ступка – актор, чиє ім’я стало символом українського кінематографу та театру. За свою неймовірну кар’єру він зіграв понад 100 ролей у кіно та більше 60 – на театральній сцені. Кожна його робота – це окрема історія, окремий світ, у якому він жив повним життям разом зі своїми героями.
“Богдан Сильвестрович був не просто великим актором, він був явищем української культури,” – розповідає Роман Балаян, режисер, який неодноразово працював зі Ступкою. “Він умів перевтілюватися настільки органічно, що межа між актором і персонажем зникала повністю.”
Пропоную згадати п’ять найяскравіших кіноробіт Богдана Ступки, які вразили глядачів не лише в Україні, але й далеко за її межами.
“Білий птах з чорною ознакою” (1970)
Фільм Юрія Іллєнка, що приніс Ступці перше серйозне визнання. Історія родини Дзвонарів, що опинилася по різні боки барикад під час буремних подій 1937-1947 років на Буковині, вразила не лише радянських глядачів, але й отримала Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю.
“Це був мій перший серйозний досвід у великому кіно,” – згадував Богдан Ступка в одному з інтерв’ю. “Роль Ореста Дзвонаря стала для мене випробуванням і одночасно великою радістю.”
Львів’янка Марія Петренко, викладачка історії кіно у Львівському національному університеті, відзначає: “У цьому фільмі Ступка показав, наскільки глибоким може бути розкриття українського характеру через призму історичних подій. Цей фільм і досі показують студентам як приклад ідеального поєднання акторської майстерності та історичного контексту.”
“Вавилон ХХ” (1979)
Екранізація роману Василя Земляка “Лебедина зграя” режисером Іваном Миколайчуком принесла Ступці одну з найяскравіших його ролей – філософа-самоука Фабіяна. Стрічка стала класикою українського поетичного кіно.
“У ‘Вавилоні ХХ’ Ступка створив образ, який виходить за межі звичайного розуміння персонажа. Його Фабіян – це частина української душі, втілена в людині,” – пояснює кінокритик Олена Марченко.
Мешканець Львова, пенсіонер Михайло Вишневський ділиться: “Пам’ятаю, як вперше побачив цей фільм у кінотеатрі ‘Київ’ у 1980-му. Ступка настільки вразив мене, що потім я ходив на всі фільми з його участю. Фабіян нагадував мені мого діда – така ж мудрість і глибинне розуміння життя.”
“Молитва за гетьмана Мазепу” (2001)
Фільм Юрія Іллєнка став одним із найбільш контроверсійних в українському кінематографі. Ступка зіграв головну роль гетьмана Івана Мазепи – постаті, яка довгий час зображувалася негативно в радянській історіографії.
“Мазепа для мене – це не просто історична фігура, це символ боротьби за незалежність України,” – говорив Ступка про свою роботу в цьому фільмі.
Історик Тарас Чорновіл зазначає: “Те, як Ступка зіграв Мазепу, допомогло багатьом українцям переосмислити цю постать. Він показав гетьмана не як зрадника, а як державника, який боровся за свою землю.”
“Свої” (2004)
Російська військова драма режисера Дмитра Месхієва принесла Ступці нагороду за кращу чоловічу роль на кінофестивалі в Карлових Варах. У фільмі про події Другої світової війни він зіграв старого батька, який рятує радянських військовополонених, серед яких його син.
“У цій ролі Ступка показав, що великий актор не потребує багато слів. Його очі, жести, мовчання говорили більше, ніж будь-які монологи,” – розповідає режисер Сергій Тримбач.
Олена Коваленко, студентка кафедри культурології Львівського університету, ділиться враженнями: “Коли ми аналізували цей фільм на заняттях, мене вразило, як Ступка через образ простого селянина зумів показати всю трагедію війни і людську гідність, що перемагає страх.”
“Тарас Бульба” (2009)
Роль козацького ватажка в екранізації повісті Миколи Гоголя стала однією з останніх великих робіт Богдана Ступки. Незважаючи на неоднозначне сприйняття самого фільму, критики одностайно високо оцінили гру актора.
“Я давно мріяв зіграти Тараса Бульбу. Це дуже складний персонаж – поєднання дикої сили, батьківської любові і відданості своїй землі,” – розповідав Ступка.
Ірина Вишневська, директорка Львівського будинку кіно, зазначає: “Коли ми показували цей фільм у нашому кінотеатрі, багато хто приходив просто ‘на Ступку’. І він не розчарував – його Бульба переконливий, живий, багатовимірний.”
Богдан Ступка пішов від нас 22 липня 2012 року, але його творчість живе і продовжує хвилювати серця глядачів. Його кінообрази – це не просто ролі, це частина нашої культурної спадщини, наш скарб, який ми будемо берегти і передавати наступним поколінням.
“Я не граю ролі, я в них живу,” – говорив Богдан Сильвестрович. І це відчуває кожен, хто бачив його на екрані або на сцені – там жило справжнє, щире почуття, яке неможливо зіграти, його можна тільки прожити.
