Ув’язнення військового Львівщина за самовільне залишення служби

Тарас Білас
Автор:
4 хв читання



Ув’язнення військового Львівщина за самовільне залишення служби

На Львівщині військовослужбовця засуджено до чотирьох місяців арешту за самовільне залишення частини. Історія проста і складна водночас, як усе, що пов’язане з нашими захисниками в час війни.

Стрийський районний суд виніс вирок військовому, котрий покинув місце служби без дозволу командування. Чоловік просто поїхав додому і не повертався до частини понад місяць — з 29 травня до 4 липня. Мовляв, мав особисті проблеми, які потребували його присутності.

Людський вимір війни

Знаєте, в нас на Сихові сусід має сина на передовій. Минулого тижня зустрів його біля “Сільпо” — змарнілий, з сивиною у волоссі, хоч хлопові лише 45. “Тарасе, — каже, — як ті хлопці витримують? Мій Андрій телефонує раз на три дні, і кожен дзвінок як нове життя для нас з дружиною”.

Коли я почув про цю справу, відразу згадав цю розмову. Бо кожен військовий — це чиясь дитина, чийсь тато, брат чи коханий. І за кожним рішенням покинути службу стоїть своя історія.

Обставини справи

За інформацією Стрийської окружної прокуратури, військовослужбовець визнав свою провину повністю. На суді він пояснив, що залишив частину через сімейні обставини. Чоловік просив командирів надати йому відпустку, але отримав відмову.

“Це дуже непроста ситуація, яких зараз багато”, — коментує Михайло Дорош, військовий психолог, з яким я працював над матеріалом про адаптацію бійців після ротації. “Люди розриваються між обов’язком перед державою і сім’єю. Але самовільне залишення частини створює небезпеку для інших військових, особливо якщо це відбувається в бойових умовах”.

Судове рішення

Суд врахував щире каяття чоловіка та обставини справи. Військовослужбовця визнали винним за статтею 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення — самовільне залишення військової частини. Покарання — чотири місяці арешту на гауптвахті.

“Ми балансуємо між гуманністю та військовою дисципліною”, — пояснює Оксана Петришин, юристка однієї з львівських правозахисних організацій. “З одного боку, військові — це люди зі своїми проблемами та потребами. З іншого — армія не може функціонувати без чіткої дисципліни, особливо в умовах війни”.

Голос громади

На ринку біля мого дому часто обговорюють такі новини. Минулого тижня пані Марія, що продає домашній сир, розповідала, як її племінник не міг отримати відпустку, щоб провідати хвору матір. “Але він все одно не покинув службу, — з гордістю сказала вона. — Казав: мамо, я мушу бути тут, бо якщо я піду, то хтось інший має стати на моє місце”.

Статистика та тенденції

Військовий прокурор Стрийської окружної прокуратури наголошує, що з початку повномасштабного вторгнення кількість таких справ зросла. Проте система намагається підходити до кожного випадку індивідуально.

У 97-й бригаді, де минулого місяця я готував репортаж про підготовку новобранців, офіцер з виховної роботи розповідав, що запровадили нову систему психологічної підтримки. “Ми розуміємо, що люди виснажуються, що їм потрібен контакт із родиною. Намагаємося планувати ротації та відпустки так, щоб кожен мав можливість вирішити невідкладні особисті питання”, — пояснював він.

Висновки

Випадок із засудженим військовослужбовцем нагадує нам про складнощі, з якими стикаються наші захисники. Зрештою, за кожним вироком стоїть людська доля. І попри те, що закон має бути однаковим для всіх, особливо в армії, ми не можемо забувати про людяність.

У львівських маршрутках останнім часом все частіше можна почути розмови про втому від війни. Але також і про гордість за наших захисників, про готовність підтримувати армію і розуміння, що дисципліна — це частина нашої спільної безпеки.

Тому хоч вирок і суворий, але справедливий. Бо навіть у найскладніших обставинах ми маємо пам’ятати про відповідальність перед побратимами та країною. І про те, що кожен, хто нині на передовій, має свою історію, свої проблеми і свої причини інколи прагнути повернутися додому.


Поділитися цією статтею
Стежити:
Тарас — львів’янин, народився і виріс у Сихові. Закінчив Львівський коледж медіакомунікацій, а згодом — факультет філології ЛНУ. Працював у кількох районних виданнях, вів власний блог про життя міста, а під час пандемії активно висвітлював волонтерські ініціативи у Львові. Його сильна сторона — вміння розповідати прості історії з глибоким змістом. Він знає, як живуть різні райони Львова, про що говорять на ринках і в громадському транспорті — і вміє це перетворити на читабельну, людяну журналістику.
Коментарів немає

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *