Мова і культура завжди були тими стовпами, на яких тримається українська ідентичність. Під час повномасштабного російського вторгнення роль книги та рідного слова лише посилилась – вони стали не просто носіями інформації, а й справжніми оберегами нації.
“Книга зараз – це зброя, не менш потужна за ракети“, – розповідає Олена Степанишин, директорка “Форуму видавців” у Львові. З початком повномасштабної війни культурний фронт став невід’ємною частиною нашого спротиву. За її словами, українці почали значно більше цікавитися літературою про власну історію, культуру та мову.
Відвідавши кілька книгарень центральної частини Львова, я помітила цікаву тенденцію – полиці з українською літературою помітно спорожніли. “Від початку повномасштабного вторгнення попит на українську книгу зріс майже вдвічі“, – пояснює Андрій Петренко, власник книгарні “Старе місто” на площі Ринок.
Культурний код нації
Львівські видавництва, попри всі складнощі воєнного часу, продовжують працювати. “Видавництво Старого Лева“, “Астролябія“, “Апріорі” – ці та інші гравці книжкового ринку адаптувалися до нових умов.
“Так, нам довелося скоротити наклади, але ми не зупиняємось. Зараз кожна видана книга – це маленька перемога”, – ділиться Мар’яна Савка, головна редакторка “Видавництва Старого Лева”.
Цікаво, що змінилися й читацькі вподобання. Якщо до війни популярністю користувалися здебільшого художні твори та розважальна література, то зараз у топі продажів – історичні дослідження, біографії видатних українців, книги про українську культуру та мову.
“Люди шукають опору в книгах. Вони хочуть краще розуміти, за що ми боремося”, – пояснює Олександр Кравчук, історик та літературознавець Львівського національного університету імені Івана Франка.
Книга як інструмент деколонізації
Особливе місце займає тема деколонізації української культури. Книгарні рясніють виданнями, які допомагають переосмислити нашу історію без російських наративів.
“Після століть російської культурної окупації українці нарешті повертаються до власних джерел“, – говорить Оксана Забужко під час презентації своєї нової книги у Львівській національній галереї мистецтв.
Видавці відзначають, що сьогодні особливо затребуваними є переклади української класики сучасною мовою, а також нові дослідження творчості забутих чи заборонених за радянських часів авторів.
“Щотижня до нас приходять переселенці зі сходу та півдня України, які просять порадити книги, щоб краще вивчити українську мову та культуру”, – розповідає Соломія Діденко, бібліотекарка Львівської обласної бібліотеки для юнацтва.
Книга як терапія
Психологи відзначають, що в часи випробувань читання стає своєрідною терапією. “Книга допомагає впорядкувати думки, заспокоїтися, відволіктися від тривожних новин”, – пояснює Ірина Малишко, психологиня Центру психологічної підтримки у Львові.
За її словами, особливо корисними є книги з української поезії – вони короткі, емоційно насичені і дозволяють швидко перемкнути увагу.
“Щодня я читаю вірші Ліни Костенко чи Василя Стуса – це як ковток свіжого повітря серед інформаційного шторму”, – ділиться Василь Петренко, військовий, який проходить реабілітацію у Львівському військовому госпіталі.
Майбутнє української книги
Незважаючи на економічні труднощі, більшість експертів галузі оптимістично дивляться у майбутнє. “Війна змінила ставлення українців до рідної культури. Це вже незворотні процеси“, – переконана Ірина Славінська, культурна діячка та радіоведуча.
За словами видавців, особливо важливо зараз підтримувати молодих авторів. “Війна народжує нову українську літературу – потужну, автентичну, вільну від колоніальних комплексів”, – зазначає Юрій Винничук, письменник та культурний діяч.
Львівські бібліотеки також адаптуються до нових умов – створюють електронні каталоги, проводять онлайн-презентації книг, організовують зустрічі з авторами для дітей-переселенців.
“Сьогодні Львів виконує роль не лише фізичного, але й культурного прихистку для багатьох українців. І книга стає тим містком, який допомагає людям знайти себе в новому середовищі”, – підсумовує Марія Литвин, директорка департаменту культури Львівської міської ради.
Українська книга під час війни стала не просто розвагою чи джерелом знань, а й символом нашої незламності та культурної самобутності. Як сказав колись Тарас Шевченко: “І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь”. Сьогодні ми повертаємося до свого – через біль, через втрати, але з непохитною вірою у майбутнє української культури.
