Полон сержанта ЗСУ Анатолія Осуховського: 48 годин у неволі
“Кожна хвилина здавалася вічністю. Але я знав, що мушу вижити, щоб розповісти правду”. Це слова сержанта Анатолія Осуховського, який провів 48 годин у російському полоні після запеклого бою на Харківщині. Його історія — не просто розповідь про випробування, але й свідчення незламності українських військових.
Осуховський потрапив у полон 14 травня 2024 року біля села Глибоке. Наша розвідгрупа з семи бійців потрапила в засідку під час виконання завдання з моніторингу ворожих позицій. Троє загинули одразу, Анатолій та ще троє бійців були поранені й захоплені російськими військовими.
Перші години полону
“Першими словами, які я почув, було: ‘Вибирай — швидка смерть чи довга'”, — розповідає Анатолій. За його словами, росіяни спочатку не надали жодної медичної допомоги, хоча в нього було поранення ноги.
Марія Осуховська, дружина Анатолія, дізналася про полон чоловіка тільки через добу: “Це були найстрашніші години в моєму житті. Телефон мовчав, у штабі підтвердили лише факт бою. Я не знала — живий він чи ні”.
Примусові “зізнання” та умови утримання
Перше, що зробили з полоненими, — зняли на відео “зізнання”. “Нас примушували говорити, що ми самі здалися, що командування кинуло нас напризволяще”, — згадує Анатолій. Він відмовився від такої заяви, за що був побитий.
Умови утримання були нелюдськими. Усіх чотирьох тримали в невеликому підвалі приватного будинку, окупованого російськими військовими. Води майже не давали, їжа — один раз на добу. Жодної медичної допомоги, незважаючи на поранення всіх полонених.
“Найстрашніше було вночі. Вони приходили п’яні, виводили когось і починали знущатися”, — розповідає Анатолій. Його допитували щонайменше п’ять разів, вимагаючи інформацію про розташування українських підрозділів та плани командування.
Неочікуване звільнення
Однак на третій день полону сталося неочікуване. Російська група поспіхом залишала позиції через наступ ЗСУ в цьому районі. “Вони просто забули про нас у метушні. Старший наказав нас розстріляти, але відповідальний за це солдат лише зімітував виконання наказу — вистрілив біля наших голів і втік”, — згадує Анатолій.
Поранені українські військові змогли вибратися з підвалу та сховатися в лісосмузі неподалік. Через вісім годин їх знайшов український безпілотник, і вже за дві години вони були на підконтрольній Україні території.
Психологічні наслідки полону
Олена Шевченко, психологиня організації “Повернення”, яка працює з колишніми полоненими, пояснює: “Навіть такий короткий термін полону — це глибока травма. Відчуття безпорадності, приниження, страх смерті — усе це залишає глибокий слід”.
Зараз Анатолій проходить реабілітацію в одному з львівських медичних центрів. Поранення ноги виявилося серйозним — осколок пошкодив нерв. Попереду кілька операцій та тривале відновлення.
“Найтяжче — це кошмари. Щоночі я ніби знову в тому підвалі”, — зізнається Анатолій. Але він наполягає, що повернеться до служби, як тільки дозволить здоров’я: “Я маю помститися за наших хлопців, які не повернулися з того бою”.
Проблема українських військовополонених
Історія Анатолія Осуховського — лише один епізод із тисяч подібних. За даними координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, станом на серпень 2024 року в російському полоні перебуває понад 3 тисячі українських військових та цивільних.
Тетяна Бородіна, керівниця проєкту “Документування військових злочинів”, підкреслює: “Кожен такий випадок — це порушення Женевської конвенції. Ми збираємо свідчення для майбутнього трибуналу”.
Допомога постраждалому
Родина Осуховських наразі збирає кошти на складну операцію та протезування, яке доведеться робити за кордоном. Волонтери Львова вже долучилися до допомоги, але потрібна сума значна.
“Незважаючи на все пережите, я вважаю себе щасливчиком“, — говорить Анатолій. “Я вижив, щоб розповісти світові правду про те, що відбувається. І про героїзм наших хлопців, які навіть у полоні залишаються незламними”.
