Вишитий рушник бабусі, батьківський годинник чи дідусева люлька — кожна українська родина має свої реліквії, які передаються з покоління в покоління. Ці предмети зберігають не лише матеріальну, а й духовну цінність, вони є свідками історії нашого народу, носіями родинної пам’яті та культурного коду.
Львів, як місто з багатою історією та традиціями, є домівкою для багатьох родин, які попри всі історичні випробування зберегли свої реліквії. Я поспілкувалася з трьома львів’янками різного віку, які погодилися розповісти про найцінніші родинні скарби та їхнє значення для збереження української ідентичності.
Оксана Петренко: бабусина скриня з Полісся
Оксана, 43-річна викладачка львівської гімназії, зберігає особливу реліквію — дерев’яну скриню своєї бабусі з Полісся, яка пережила війну та радянську окупацію.
«Ця скриня — ніби машина часу, що переносить мене в дитинство, коли бабуся діставала з неї вишиті рушники та розповідала історії про наш рід», — згадує Оксана, дбайливо проводячи рукою по різьбленому віку.
Скриня, виготовлена в 1920-х роках, прикрашена традиційним поліським орнаментом. Всередині зберігаються вишивки, старі фотографії та листи.
«Коли прийшли “совєти”, бабуся закопала скриню в саду, щоб зберегти родинні цінності. Вона розуміла, що без цих речей зв’язок із минулим буде втрачено», — розповідає Оксана.
Сьогодні скриня стоїть у вітальні її львівської квартири і є центром уваги під час родинних зустрічей. Діти й онуки знають історію кожного предмета, що в ній зберігається.
«Для мене це не просто антикварна річ, це символ нескореності нашої родини і цілого народу», — підсумовує жінка.
Христина Савчук: дідусевий тризуб часів УПА
27-річна Христина, дизайнерка одягу, отримала від дідуся особливий дарунок — невеликий металевий тризуб, який він носив як вояк УПА.
«Дідусь Степан воював за незалежність України в лавах УПА. Цей тризуб був зашитий у підкладку його куртки. Він показав мені цю реліквію, коли мені виповнилося 16 років», — розповідає Христина.
Історія цього маленького символу вражає своєю драматичністю. Дідусь Христини був ув’язнений на 25 років у сибірських таборах, але навіть там зумів зберегти тризуб, ховаючи його в підошві черевика.
«Коли я запитала дідуся, чому він ризикував життям заради шматка металу, він відповів: “Це не метал, дитино, це — Україна”», — згадує Христина, і в її очах з’являються сльози.
Сьогодні тризуб зберігається у спеціальній скляній скриньці в її майстерні на Сихові, де Христина створює сучасний одяг з елементами української традиційної вишивки.
«Щоразу, коли я починаю нову колекцію, я дивлюся на дідусів тризуб. Він нагадує мені, що наша культура вистояла попри все і заслуговує на життя в сучасних формах», — пояснює дівчина.
Надія Коваль: прабабусині коралі
Надія, 68-річна колишня вчителька, зберігає прабабусине намисто з коралів, яке має понад 150 років.
«Ці коралі купив мій прадід на ярмарку в Кам’янці-Подільському для своєї нареченої. З того часу вони передаються від матері до дочки», — розповідає пані Надія, обережно дістаючи з оксамитової коробочки намисто глибокого червоного кольору.
Особливої цінності цій реліквії додає те, що вона супроводжувала родину Ковалів під час примусового переселення з Лемківщини в 1946 році під час операції «Вісла».
«Бабуся розповідала, що коли їх виселяли з рідного села, вона сховала коралі під одягом. Це було єдине, що їй вдалося врятувати з родинного майна», — пояснює пані Надія.
Сьогодні намисто одягають лише на найважливіші родинні події: весілля, хрестини, ювілеї. За словами пані Надії, коралі мають особливу енергетику, яка оберігає родину.
«Моя онука Софійка каже, що коли я одягаю ці коралі, то стаю схожою на королеву з казки. А я їй відповідаю, що кожна українська жінка — це королева, бо за нею стоїть багатовікова історія сильних предків», — усміхається пані Надія.
Реліквії як спосіб збереження пам’яті
За словами Марії Гарасим, етнографині Львівського історичного музею, родинні реліквії — це своєрідні «якорі пам’яті», які допомагають зберегти зв’язок між поколіннями.
«В українській традиції передача реліквій супроводжувалася розповідями, легендами, настановами. Таким чином молодші покоління отримували не лише матеріальні цінності, але й духовний спадок», — пояснює фахівчиня.
Особливого значення родинні реліквії набули під час численних спроб знищення української ідентичності.
«Коли забороняли мову, нищили книги, руйнували церкви, саме через особисті речі, які зберігалися в родинах, передавалася національна пам’ять», — додає пані Марія.
Сьогодні, на її думку, важливо не лише зберігати ці предмети, але й документувати їхні історії, записувати спогади старших поколінь.
Родинні реліквії українців — це не просто старовинні речі, це живі свідки нашої історії, носії культурного коду та джерело національної гідності. Вони нагадують нам, що попри всі випробування, українці зберегли свою ідентичність і передають її наступним поколінням.
Наталя Возняк,
Lvivnews.today
