Пам’ятаю, як торік у березні до редакції зателефонувала жінка з Тернопільщини. Голос тремтів, коли вона розповідала про 19-річного сина, зв’язок з яким обірвався під Бахмутом. “Вже два тижні немає жодної звістки. Військові кажуть — не в полоні, серед загиблих не значиться. Куди бігти? До кого звертатися?” — запитувала вона крізь сльози.
Це лише одна з тисяч історій, які повторюються щодня по всій Україні. За даними Національного інформаційного бюро, від початку повномасштабного вторгнення безвісти зникли понад 30 тисяч цивільних і військових українців. Для їхніх рідних невідомість стала найтяжчим випробуванням.
Куди звертатися, якщо зникла людина
“Перше, що треба зробити родичам зниклої людини — зателефонувати на гарячу лінію 102 та подати заяву про зникнення до найближчого відділку поліції”, — пояснює Марія Ковальчук, керівниця відділу пошуку людей громадської організації “Повернись живим”.
За її словами, важливо не зволікати — перші 72 години найкритичніші для пошуку. Родичам варто звернутися одразу до кількох інстанцій:
- До територіального підрозділу Національної поліції
- На гарячу лінію Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими: 📞 0-800-339-247
- До Об’єднаного центру з пошуку та звільнення полонених: 📞 0-800-339-247
- До громадських організацій, які спеціалізуються на пошуку зниклих
“Якщо зник військовослужбовець, обов’язково треба контактувати з командуванням частини. Часто бійці можуть бути на завданнях без зв’язку, переведені до інших підрозділів або перебувати в медзакладах”, — додає Ковальчук.
Система пошуку зниклих в умовах війни
Львів’янка Олена Притула вже рік шукає свого брата Андрія, який зник під час боїв на Луганщині. “Найстрашніше — це невідомість. Коли знаєш, що людина загинула — це біль, але він має межу. А коли не знаєш, що сталося — це безкінечне очікування, щодня прокидаєшся з думкою: може, сьогодні?”, — ділиться жінка.
Олена показує папку з документами — десятки запитів, звернень, відповідей від різних інстанцій. За її словами, система пошуку в Україні має багато прогалин:
“Чіткого алгоритму немає. Часто доводиться самотужки координувати процес, бігати між різними відомствами, які не завжди ефективно обмінюються інформацією”, — розповідає вона.
Петро Яценко, представник “Червоного Хреста України”, підтверджує, що координація між різними органами залишається викликом:
“Ми працюємо над створенням єдиної бази даних зниклих безвісти, але це складний процес. Наразі інформація розподілена між різними відомствами: Нацполіцією, Міноборони, СБУ, громадськими організаціями”.
Як працюють пошукові групи на місцях
“Ми виїжджаємо на деокуповані території одразу після стабілізації ситуації”, — розповідає Олег Савчин, керівник однієї з пошукових груп, яка працює на звільнених територіях Харківщини та Донеччини.
За його словами, робота на місцях включає:
- Опитування місцевих жителів
- Пошук свідків окупації
- Ексгумацію та ідентифікацію тіл загиблих
- Збір ДНК-зразків для порівняння
“Найскладніше працювати в зонах, де проходили активні бойові дії. Там багато замінованих територій, зруйнованих будівель. Пошук може тривати місяцями”, — додає Савчин.
Особливу роль у пошуку зниклих відіграють місцеві мешканці. Часто саме вони мають критично важливу інформацію про те, що відбувалося під час окупації.
Ідентифікація загиблих: ДНК-експертиза та відкриті бази даних
Ідентифікація загиблих стала одним із найскладніших завдань для українських фахівців. За словами судмедексперта Володимира Кривенка, система працює на межі можливостей:
“Лабораторії перевантажені. В деяких випадках на результати ДНК-тестів доводиться чекати місяцями. Це посилює страждання родин, які прагнуть визначеності”.
Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій спільно з міжнародними партнерами запровадило платформу “Зниклі безвісти”, де родичі можуть подати заявку на пошук та надати зразки ДНК для порівняння.
“Ми закликаємо всіх родичів зниклих здати біологічні зразки для аналізу ДНК. Це значно пришвидшує процес ідентифікації”, — наголошує заступниця міністра Інна Драганчук.
Психологічна підтримка для родин зниклих
“Родини зниклих безвісти переживають особливий вид травми, який психологи називають ‘амбівалентною втратою’ — коли людина фізично відсутня, але психологічно присутня в житті близьких”, — пояснює Марта Кобринович, психологиня центру підтримки родин зниклих безвісти у Львові.
За її словами, такі сім’ї потребують спеціалізованої допомоги:
- Індивідуальні консультації психолога
- Групи підтримки для родичів зниклих
- Юридичний супровід
- Соціальна допомога
“У нашому центрі щотижня проходять зустрічі родин, чиї близькі зникли безвісти. Люди діляться досвідом, підтримують одне одного, разом шукають шляхи вирішення проблем”, — розповідає Кобринович.
Міжнародна допомога у пошуку зниклих
Україна активно співпрацює з міжнародними організаціями у питанні пошуку зниклих. Зокрема, Міжнародний Комітет Червоного Хреста, ОБСЄ та ООН надають технічну та експертну допомогу.
“Особливу роль відіграють супутникові знімки та дані з дронів, які допомагають виявляти масові поховання на окупованих територіях”, — зазначає Олександр Павліченко, представник Української Гельсінської спілки з прав людини.
Міжнародні експерти також допомагають у створенні комплексної системи пошуку зниклих, яка відповідатиме світовим стандартам.
Надія попри все
“Ми шукатимемо кожного, хто зник, до останнього. Невизначеність — це найгірше для родин”, — наголошує Олег Котенко, уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Він розповідає про випадки, коли людей знаходили живими навіть після року безвісті: “Були військові, які переховувалися на окупованих територіях, цивільні, яких утримували в неофіційних місцях несвободи. Тому ми завжди зберігаємо надію”.
Для тисяч українських родин ця надія — єдине, що тримає їх на плаву в океані невизначеності та болю. І доки не буде знайдено останнього зниклого українця, робота з пошуку триватиме.
Наталя Возняк
Lvivnews.today
